УКРАЇНСЬКА АРМІЯ ПОВИННА ЇЗДИТИ НА УКРАЇНСЬКИХ МАШИНАХ, ЛІТАТИ НА УКРАЇНСЬКИХ ГЕЛІКОПТЕРАХ І ЛІТАКАХ, СТРІЛЯТИ З УКРАЇНСЬКОЇ ЗБРОЇ УКРАЇНСЬКИМИ БОЄПРИПАСАМИ

Про це заявив Андрій Сенченко, голова Національної асоціації оборонної промисловості України під час свого виступу на Міжнародному оборонному інвестиційному форумі, що відбувся 12 серпня в КПІ ім. Сікорського https://bantengmerah.web.fc2.com/.
Нижче публікуємо повний текст виступу:«На порядку денному нашого форуму – визначення напрямків розвитку української оборонки і рубежів, на які ми маємо вийти протягом 10 років.В цій дуже важливій роботі я б виділив два блоки.
Перший стосується аерокосмічної галузі України, яка відома в світі і має величезний потенціал як з точки зору просування на зовнішніх ринках, так і для задоволення потреби української держави та її оборони. Головне завдання в цьому напрямку – побудувати надійне партнерство, що дозволить повністю відмовитись від компонентів російського виробництва та спільно з партнерами увійти в міжнародні проекти і на ринки інших країн зі спільною продукцією та якісною системою її підтримки.
Що стосується другого блоку стратегічних для країни питань – виробництва зброї, військової техніки та боєприпасів, – то тут проблеми іншого характеру.Перша – необхідність в якісних перетвореннях у Збройних Силах.Гарантувати безпеку країни і повернення всіх окупованих територій зможе лише гнучка, мобільна і добре озброєна армія.Сьогоднішня дійсність – на жаль, інша.Внаслідок плинності кадрів українська армія, у співвідношенні до загальної чисельності, готує втричі більше фахівців основних військових спеціальностей, аніж армія Польщі. На це йдуть величезні ресурси, а фахівців, яким можна довірити складну техніку, постійно не вистачає.По-справжньому професійна армія України, готова до сучасної війни та ефективного використання сучасної зброї, з’явиться лише тоді, коли замість черги на звільнення буде черга на військову службу; коли солдат буде готовий служити мінімум 5 – 8 років (2-3 контрактних терміни), впродовж яких він зможе стати справжнім фахівцем і встигне підготувати собі зміну.Завдання держави – створити ефективну систему мотивації для служби в армії і перейти до зовсім іншої кадрової політики, що гарантує кращим воїнам просування по кар’єрних сходах військової служби.Наступне питання – військово-технічна політика в Збройних Силах, а точніше – її відсутність. Сумною ілюстрацією до цього твердження є оборонні закупівлі минулого і поточного років.Відсутність виразної військово-технічної політики як основи для планування виробництва, оборонних закупівель та інвестицій дозволила зацікавленим особам на тривалий час заблокувати розробку і випробування новітніх зразків озброєння, військової техніки та боєприпасів.При цьому чималі кошти українських платників податків були використані на закупівлю імпортного мотлоху за сірими схемами.Результатом такої діяльності є зниження обороноздатності країни, збитки оборонних підприємств та велике задоволення в Кремлі.Що ж стосується імпортних закупівель в інтересах оборони, то вони повинні мати право на життя лише в двох випадках. Коли такі закупівлі здійснюються не за рахунок кредитів інших держав, а за рахунок фінансової допомоги, в першу чергу, країн-гарантів за Будапештським меморандумом. Або в разі критичного імпорту з одночасним включенням таких позицій до програми імпортозаміщення.Безумовно, виробництво озброєння, військової техніки та боєприпасів також потребує інвестицій.Але досвід семи років війни довів, що головними інвесторами в цьому питанні є українськи громадяни, які з нуля, своїми знаннями, енергією та за власні кошти побудували десятки ефективних підприємств, які сьогодні виробляють надійну продукцію для нашої армії.Я б сказав ширше – інвестором в оборонне виробництво є кожен український громадянин, який свідомо сплачує воєнний податок на потреби оборони країни.Що ж стосується іноземних інвестицій в ці галузі, то вони, безумовно, потрібні, але, в першу чергу, у вигляді технологій, обладнання та можливостей спільного просування на зовнішніх ринках.
Головне при виборі партнерів для таких спільних проектів – надійність інвесторів і послідовна позиція їх країн по відношенню до агресивних дій Росії, порушення міжнародного права і міжнародно визнаних кордонів.За останні роки ми вже бачили, як наші окремі європейські друзі блокували не лише постачання зброї для української армії, а й двигунів для бронемашин та верстатів для наших оборонних підприємств. Тільки щоб не дратувати Путіна.І при цьому вони ж не заважали відомому європейському виробнику енергетичного обладнання допомогти агресорові у вирішенні проблеми забезпечення електроенергією окупаційної армії Росії на території українського Криму.Саме тому важливою гарантією нашої безпеки є власне оборонне виробництво. Українська армія повинна їздити на українських машинах, літати на українських гелікоптерах і літаках, стріляти з української зброї українськими боєприпасами.Для цього в нас є весь необхідний потенціал.А посилювати його, там де потрібно, ми будемо разом тільки з найбільш надійними, перевіреними партнерами. Залучення таких інвесторів потребує певних змін в практиці роботи Уряду України і, в першу чергу, Міністерства оборони і Міністерства стратегічних галузей.В Міністерстві оборони, як основному замовнику стратегічних підприємств, давно назріла необхідність оптимізації внутрішніх процедур та істотного скорочення термінів ухвалення рішень, що стосуються постановки на озброєння і закупівлі ОВТ.Інколи процедури узгодження таких рішень, на які необхідні максимум тижні, затягуються на місяці і роки.Якщо наша країна розраховує істотно просунутися на світовому ринку озброєння, то без скорочення термінів узгодження експортних поставок також не обійтися.Необхідно довести до задекларованого рівня процес лібералізації експорту спеціальної продукції. Не повинні конкурентоспроможні приватні підприємства, що повністю задовольняють фактичні запити армії, по року чекати на отримання ліцензії на експорт власної продукції.Окремо хочу сказати, що дуже знаковим є місце проведення нашого форуму – майданчик «Київської політехніки».Якщо проаналізувати зміну якості та рівня викладання точних наук в середній школі, результати тестування з математики і особливо фізики, а також кількість бажаючих йти на інженерні спеціальності, то стане зрозуміло, що традиції наукової та інженерної школи України під загрозою.В недалекому минулому один з міністрів освіти і науки у відповідь на пропозицію істотно збільшити стипендії студентам, які навчаються на складних технічних спеціальностях, заявила – в нас і так підготовка інженера коштує дорожче, аніж підготовка юриста.На відміну від колишнього міністра, як інженер і юрист, вважаю, що так і має бути. А істотне збільшення стипендій студентам-технарям є абсолютно виправданим.Тому одне із завдань віце-прем’єра-міністра з питань стратегічних галузей промисловості України – зломити стереотипи, що склалися, і домогтися виділення істотних і довгострокових державних інвестицій в підтримку інтелекту нації. В матеріальну базу інженерних вищів, у значно більші стипендії студентам та у створення системи державної підтримки молодих фахівців, які прийшли працювати на стратегічні підприємства.І на завершення хочу підкреслити, що тут зібралися три сторони партнерства – українські промисловці і вчені, представники української влади та потенційні інвестори.Промисловці на будь-який запит держави, що стосується оборони, здатні дати тверду відповідь – «Ми це зробимо».Інвесторам необхідні надійність, послідовність та захищеність їхньої участі в спільних бізнес-проектах.Що ж стосується влади та її представників, то всі ми від них чекаємо одного – якісного виконання державних функцій.

