ЩОБ СТВОРИТИ СУЧАСНУ АРМІЮ, НАМ ПОТРІБНО ВП’ЯТЕРО БІЛЬШЕ ГРОШЕЙ – АНДРІЙ СЕНЧЕНКО

image
01.11.2021

Але проблеми не лише через нестачу коштів.

Українські приватні оборонні підприємства об’єднуються, аби відстоювати свої права впливати на українське законодавство задля його лібералізації та виходити на нові ринки. Донедавна в Україні було два таких серйозні об’єднання — Ліга оборонних підприємств України та Асоціація виробників озброєння та військової техніки України. А минулого року з’явилося ще одне, яке робить акцент саме на об’єднані роботодавців. Його назва — Національна асоціація оборонної промисловості України. Команда SECURITY TALKS разом із Валентином Бадраком на Апостроф TV поспілкувалася з головою Національної асоціації оборонної промисловості України (NAUDI) АНДРІЄМ СЕНЧЕНКОМ. https://joker99pragmatic.web.fc2.com/

— В Україні є кілька об’єднань, і ви створили ще одне, і багато підприємств, які беруть участь в інших об’єднаннях, прийшли й до вас. У чому відмінність чи особливість вашої асоціації?

— Багато різних об’єднань були сформовані на базі закону “про громадські об’єднання”. Їхня кількість не обмежувалася, і хто з них впливав чи не впливав на розв’язання проблем в українській оборонці, залежало від багатьох факторів.

Наше об’єднання єдине в країні — це об’єднання роботодавців оборонних галузей. Тобто воно сформовано на базі іншого закону, яким регулюється питання об’єднання роботодавців. Асоціація працює як за українськими законами, так і за Конвенцією Міжнародної організації праці. Є таке тристороннє об’єднання, поки не дуже відоме в Україні, — держави, роботодавців і профспілок. От якраз однією зі сторін є наше об’єднання. Ми з’явилися тоді, коли з’явився Мінстратегпром, тому що ми якраз і є за цією Конвенцією офіційним партнером Мінстратегпрому та профільних профспілок у цьому тристоронньому партнерстві.

— Які в нас сьогодні найбільші проблеми в оборонній промисловості України?

— Я б сказав, що це не кількість грошей, яку держава може витратити на озброєння власної армії, хоча це дуже важливе питання, і їх безумовно не вистачає. Але насамперед, це відносини із замовниками. І досі не визначена доля державних підприємств, тому що є штучне протистояння між державним та приватним сектором, і, повірте, не приватний сектор тут є ініціатором.

У чому полягає проблема відносин держави із замовниками? Беремо головного замовника — Міністерство оборони України. У будь-яких відносинах, з будь-яким виробником військової техніки, озброєння чи боєприпасів працює ще відомий із радянських часів принцип “я — начальник, ты — дурак”, тобто існує повний безлад з погляду взаємовідносин. Усі думки, які приходять у мізки чиновників Міноборони, вони потім в ультимативній формі доводять їх до виробників.

Є велика нестабільність, тобто вони щось замовляють, потім відмовляються, немає жодного контракту, я не кажу про п’ять, навіть на три роки. Хоча у нас є проблема з боєприпасами великих калібрів. Вона настільки велика, що державі виходити на рівень, який потрібен по забезпеченості власної армії, доведеться досить довго, можливо, років десять.

А в нас є невеликі замовлення, от у 2019 році було, а у 2020-му зовсім нічого. Тобто в цих умовах жоден виробник не може спланувати свої власні інвестиції у виробництво. Він не може зібрати команду, тому що в наступному році ця команда може залишитися без роботи. І люди поїдуть у Польщу, у Німеччину, яка зараз охоче бере наших технічних спеціалістів, інженерів, і з чим залишиться держава?

Можу навести приклад, п’ять місяців Міноборони намагалося сформувати технічне завдання на ДКР “Сайгак”, щодо заміни радянських “УАЗ” в армії. Потреба дуже велика, тому що зараз армія їздить на тому, що залишилося, і що дали волонтери. Так от п’ять місяців вони визначалися із тим, чого хочуть, потім затвердили підписом міністра оборони, керівника Центрального науково-дослідного інституту озброєння та військової техніки, ще якихось генералів, а потім з’являється новий заступник міністра, який каже: “Та ні, це корупційна ідея”. То може тоді він піде до міністра оборони Тарана та скаже, що той корупціонер? І цей зам відмовляється від тих розробок, що були представлені, на які витрачались кошти, і каже, що авто куплять у автосалоні. Ви знаєте хоча б одну країну НАТО, де б військові їздили на авто з автосалону?

Але питання в тому, що шість виробників витратили кошти щоби прийти на відкритий конкурс, а новий клерк каже: “Та ні, ніякого конкурсу не буде”. А хто компенсує витрати виробникам?

— Тобто фактично ви кажете, що немає системи в державі?

— Немає військово-технічної політики зовсім, є волюнтаризм, і є, на жаль, корупція. І от друга проблема, її не було раніше в такому масштабі, але зараз вона проявилася шалено в минулому й цьому році — це імпортні закупівлі. Це при тому, що наша держава може виробляти все, крім ядерної зброї та винищувачів п’ятого покоління.

— А як досягти балансу між імпортом та внутрішнім замовленням?

— Я б навіть казав не про баланс, я вважаю, що потрібно на законодавчому рівні ввести жорсткі обмеження на закупівлю озброєння, військової техніки та боєприпасів у іноземних виробників. Дозвіл має надаватися за умови доведеної критичної необхідності у товарі, а українська промисловість ні в цьому, ні в наступному році не зможе виробляти його. І друге, коли одна з держав-партнерів, наприклад, США, виділяють безповоротну фінансову допомогу на підвищення обороноздатності країни, вони можуть сформулювати умови, що за ці кошти ми купуємо в них зброю. І все, інших випадків не має бути.

— А хто саме має визначати, що це критична потреба? От ми купуємо в Британії їхні ракетні катери, а в Туреччині корвети класу Ada, як тут визначитися?

— Тут ви зачепили більш масштабне питання. У нас не дуже багата країна в силу того, як ми розвивали економіку в останні 30 років. І скільки ми можемо виділити з бюджету на нашу армію, стільки й можемо. І це значна частина у відсотках від ВВП. Та, на жаль, в абсолютних цифрах це в рази менше, ніж фінансування армії Польщі, наприклад.

Та гроші виділяються, і раніше частина бюджетного фінансування армії йшла на дві речі — забезпечення поточної боєздатності військ та на розвиток озброєння. Щодо другого, то йшлося про модернізацію існуючих зразків, і трошки фінансувалося щось перспективне. І цих коштів не вистачало навіть на оці два завдання. Але окремо була проблема, яка не фінансувалася за рахунок бюджету ЗСУ.

У чому ця проблема? Візьмемо за приклад транспортну авіацію, от виникає питання, сьогодні українській армії для забезпечення поточної боєздатності потрібні нові військово-транспортні літаки? Ні, у нас ще є Іл-76, у яких ще є ресурс, і на сьогодні нові нам не потрібні. Але якщо в держави не знайдуться кошти на замовлення нових військово-транспортних літаків, то держава втратить галузь, втратить конкурентну перевагу, тому що держав, які можуть будувати літаки, у світі навіть не два десятки. І ми можемо з цього клубу вийти назавжди. Тому треба утримати цю конкурентну галузь, а для цього замовити для армії літаки, але за інші гроші.

Я вважаю, що насправді в Україні необхідні два бюджети на закупівлю військової техніки та озброєння. Те, що я вже казав, на забезпечення поточної боєздатності та розвиток озброєння — це в Міноборони, а такі стратегічні закупівлі перспективних зразків як АН-178, АН-74, танки “Оплот”, ударні гелікоптери та інше, мають йти через інший бюджет, який буде виділятися на два відомства — Міноборони та Мінстратегпром. Безумовно, погоджуючи закупівлі з Генштабом, тому що їм воювати. А гроші виділяти Мінстратегпрому, нехай вони купляють. Але утримувачем цієї техніки має бути Міноборони.

— Олександр Носов, профільний заступник міністра оборони, під час координаційної платформи сказав, що в Україні наступного року буде приблизно 26 млрд грн на озброєння, але 10 млрд ми маємо віддати за те, що ми платимо по кредитам, а взагалі-то має бути 70 млрд грн. Де взяти ці гроші?

— Він має рацію, потрібно 70 млрд. Але якщо раніше з тих приблизно 20 млрд, які виділяються на озброєння та військову техніку, більш менш всі кошти витрачалися за призначенням, то в наступному році тільки чверть цих грошей планується витрати на забезпечення поточної боєздатності. А всі інші — на ці проєкти майбутнього. Вони важливі для країни, але ми не можемо їх фінансувати за рахунок власної армії. Тому що в нас будуть літаки, але армії вже не буде.

Як голова асоціації ви добре знаєте внутрішню кухню підприємств оборонної промисловості. Чим можна, крім грошей, зацікавити приватні підприємства оборонної промисловості?

— Люди мотивовані. Ще 7 років тому в нас зовсім не було приватних підприємств в оборонці, то зараз вони на 60% забезпечують потреби ЗС. Що їм потрібно? Їм потрібно розуміти перспективи, хоча б стратегічні напрямки окреслити. Одного року кажуть, що нам потрібні українські БМП, а наступного року вже не потрібні, а через рік знову потрібні. Але рішення немає. Якщо це затверджено, оголошуйте конкурс, озвучуйте умови й так далі. Головний стимул — це стабільність.

— Неодноразово чув про таку проблему, що приватні підприємства знаходяться в нерівних умовах із державними. Чи можна забезпечити, скажімо, коли приватне підприємство бере участь у державному замовлені, щоби підготовку виробництва йому забезпечила держава? Наприклад, надала обладнання в лізинг?

— І приватні, і державні підприємства знаходяться в складних умовах, і в кожного вони свої. У державних — це недоліквідований “Укроборонпром”. Усі розуміють, що треба ліквідувати, але прийнятий закон, який фактично загальмував ліквідацію, і йде просто зміна вивіски.

У приватних проблема в системі ціноутворення на оборонну продукцію. Наведу приклад, з огляду розробки нових зразків приватні підприємств значно динамічніші та ефективніші, ніж будь які державні. Чому? Власники цих підприємств дістають свої кошти й не погоджуючи ні з ким витрачають їх на цю розробку. Добре, розробили вони вдалий зразок, протестували, усе добре. Але ж далі його треба виробляти. І тут виникає питання, що цим підприємствам нічого в спадщину не залишилося від Радянського Союзу, ніяких виробничих площ чи обладнання. І вони починають на колінах будувати виробництво. А поряд стоять десятки держпідприємств без роботи. Це абсурд.

Виникає питання, а чому вони не розміщують замовлення на цих державних підприємствах? А тому що в механізмі ціноутворення (РКМ), який нам дістався з радянських часів, закладено, що, якщо підприємство, яке розробило цей зразок озброєння, але замовило щось, наприклад, на заводі “Артем”, то після отримання замовлення в остаточну ціну на свою продукцію зможе для себе додати тільки 1%. За 1% вони навіть не покриють телефонні розмови щодо виконання цього замовлення.

Беремо інший варіант. Приватна компанія розробила якесь озброєння й готова передати всю технічну документацію держпідприємству для подальшого виробництва та постачання Міністерству оборони. А натомість за свою розробку вони отримають роялті. Але неможливо за українським існуючим порядком додати розмір роялті в ціну товару.

Але в чому проблема зламати цей механізм? На мій погляд, ці РКМ можуть на певний час залишитися лише для зразків військової техніки, у яких немає аналогів.

— Багато кажуть про необхідність трансформації оборонної промисловості, і навіть затвердили закон № 3822 (про особливості реформування держпідприємств оборонно-промислового комплексу). Але зараз ми чуємо від самої промисловості дуже насторожені меседжі про те, що під час реалізації цього закону, який буде тривати приблизно 4–5 місяці, директори підприємств будуть позбавлені свого статусу та працюватимуть на підставі довіреності. Вони кажуть, що не матимуть змоги навіть ставити підписи.

— Це лише частина проблеми. Я вважаю, що найменшим негативним наслідком такого шляху реформування “Укроборонпрому”, який закладений у цьому законі, буде гальмування навіть не на місяці, а на декілька років будь-яких позитивних змін. А максимально це може призвести до остаточного руйнування. Тут тільки питання в тому, скільки знадобиться часу до того, як ввімкнуться мізки, і цей закон скасують. А за тим підуть зрозумілим шляхом ліквідації “Укроборонпрому”, а не зміною вивіски.

Ми зачепили питання імпорту, а я хотів би ще сказати про експорт, і це теж частково відповідає на питання: а де брати гроші? А гроші треба заробляти. Й українська промисловість уже навчилася виробляти конкурентоздатні зразки озброєння, і треба вже перейти від лозунгів до реальної лібералізації експорту.

У нас же є запобіжник від порушення інтересів держави чи міжнародних угод — це комісія експортного контролю, і вона працює дуже чітко. А все інше — це просто корупційний механізм.

Ви кажете про те, що цю сферу потрібно настільки лібералізувати, щоб у нас фактично з’явилися приватні спецекспортери?

— Не зовсім так. Перше — треба прибрати цей корупційний анахронізм — ліцензію на експорт власної продукції. Що стосується перепродажу, тобто не власної продукції, то тут, безумовно, потрібно зберегти ліцензію, і в багатьох країнах вона є. Чому? Тому що без неї кожен ФОП зможе на світовому ринку торгувати зброєю.

Так от ці спецекспортери мають право бути і приватними, і державними, але вони не можуть мати монополію. Коли прибирається ця ліцензія, починає працювати ринок. Як він працює? Якщо це є велике підприємство, наприклад, “Зоря” — “Машпроект”, вони можуть у себе мати службу експортного контролю, зовнішньоекономічну службу, вони можуть витрачати кошти на участь у закордонних виставках озброєння. Але якщо ми беремо середнє або маленьке підприємство, то в них виникає питання: або я починаю витрачати кошти і вигадувати цей велосипед особисто для себе, або тут є чотири-п’ять спецекспортерів серед яких я проведу тендер. І підприємство буде порівнювати пропозицію такого спецекспортера з власними витратами, якщо він піде самостійно. І все, тоді він визначиться. Це ринок.

— Ви сказали, що потрібно більше інвестувати в оборонні підприємства, або замовляти на більші суми. От на вашу думку, для належного переозброєння української армії, скільки щорічно треба виділяти коштів на закупівлю озброєння?

— Для того, щоби ми сформували професійну, боєздатну, гнучку, сучасну армію, яка буде орієнтована на сучасні війни, а не війни минулого, потрібно в п’ять разів більше грошей, ніж є зараз.

Можна сказати, що це мрія, але в нас немає іншого шляху. Вирішувати це потрібно паралельно декількома шляхами. В першу чергу потрібно піднімати національну економіку, зокрема, прибирати перепони на шляху експорту, завдяки чому підприємства будуть отримувати кошти, які витратять на модернізацію, нове обладнання, зниження цін та інше.

По-друге, потрібно щоби значно швидше проводилося випробування техніки, щоби вона ставилася на озброєння. Тому що немає кращої реклами для української військової техніки, озброєння та боєприпасів, ніж факт її закупівлі власною армією.

І, безумовно, потрібно працювати з нашими західними партнерами, і ми не повинні ходити з простягнутою рукою, нам потрібно пред’являти рахунки. Тому що свого часу наша країна пішла на безпрецедентний крок, який досі працює на зниження загрози ядерної війни у всьому світі.

Світлана Гудкова

Новини
image

АНДРІЙ СЕНЧЕНКО: ЯК ЗУСТРІТИ ВОРОГА, ЯКЩО ВІН ПОВЕРНЕТЬСЯ?

Пере...

19 Березня 2022 • ~ 4 хвилини
Читати повністю
Анонс
image

Підприємствам-членам Асоціації оборонної промисловості України

В Україні ро...

16 Березня 2022 • ~ 4 хвилини
Читати повністю
Анонс
image

NAUDI створює координаційний центр

В умовах збр...

10 Березня 2022 • ~ 4 хвилини
Читати повністю